Бібліотечно-архівний відділ Міністерства народної освіти Української Народної Республіки (УЦР) – перший державний орган управління  бібліотечною і архівною справою в Україні.

Розпочав діяльність з 25 вересня 1917 р. у складі Генерального секретарства освіти Української Центральної Ради (УЦР), під головуванням історика, літературознавця, археографа, громадського і політичного діяча професора О. Грушевського (1877–[1943]), молодшого брата вченого-історика та державного діяча, голови УЦР Української Народної Республіки М. Грушевського. З 22 січня 1918 р. Генеральне секретарство освіти було перетворено на Міністерство народної освіти УНР.

Б.-а. в. складався від початку з двох структурних підрозділів – бібліотечної та архівної секцій. У штаті відділу налічувалось 11 посад, які заповнювалися поступово, до весни 1918 р. В ньому працювали: канцеляристи В. Дем’янчук і Т. Фаранюк, історик за фахом О. Баранович (урядовець для роз’їздів), у березні 1918 р. у бібліотечній секції розпочав роботу Ю. Меженко, згодом архівну секції посилили науковці В. Модзалевський та В. Міяковський.  До співпраці залучалися як досвідчені, так і молоді фахівці з інших установ – С. Сірополко, А. Криловський, Д. Онацький, М. Марковський, В. Щербаківський, С. Глушко та ін.

Коло пріоритетних наукових і практичних завдань, які окреслив у діяльності Б.-а. в. на найближчу перспективу О. Грушевський, було досить широким – від виявлення та інвентаризації наявних книжкових і архівних фондів як на теренах УНР, так і вивезених свого часу в Росію та інші країни, їх належної охорони до розбудови системи державних  бібліотечних і архівних установ та розроблення теоретичних засад їх функціонування.

Бібліотечні й архівні фонди працівниками Б.-а. в. розглядалися насамперед як цінна історично-культурна спадщина українського народу. Тому пріоритетна увага приділялась збереженню книжкових зібрань і архівних фондів та їх використанню в інтересах держави і суспільства.

У сфері бібліотечного будівництва головними завданнями Б.-а. в. були визначені: створення Національної бібліотеки Української держави; розбудова розгалуженої мережі книгозбірень на всіх теренах країни; організація безперебійної системи книгопостачання бібліотек.

Аналогічні завдання стояли і перед архівною секцією відділу: створення Національного архіву, мережі районних архівів, наукове розробка засад наукового опрацювання архівних документів та ведення архівної справи в цілому, започаткування фахового журналу «Пам’ятки».

При відділі згодом було створено бібліографічну й археографічну комісії для розроблення теоретичних і практичних питань бібліографознавства та археографії (по 6-8 осіб у кожній). З часом ці комісії мали стати ядром окремих наукових інституцій. З урахуванням нестачі навчених бібліотечних і архівних фахівців у перспективі передбачалася й організація підготовки кадрів для бібліотек і архівів шляхом створення при комісіях відповідних навчальних гуртків.

Найнагальнішим і найскладнішим завданням відділу було створення Національної бібліотеки. Упродовж століть українці не мали такої інституції, так само не існувало національної за суттю бібліотечної інфраструктури, матеріальних, фондових, кадрових передумов для її започаткування. Проте вже в перші тижні діяльності УЦР її провідні діячі прийшли до висновку, що базою для створення Національної бібліотеки у столиці України може стати Київська міська публічна бібліотека (КМПБ, нині – Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого), яка з 1911 р. діяла у новій, спеціально збудованій споруді у центрі міста, з великими читальними залами і книгосховище на 300 тис. книжок, мала фонд обсягом 55 000 пр. видань, переважно наукового характеру. Ця книгозбірня, створена у 1866 р., понад півстоліття була провідником культурницької політики Російської імперії, спрямованої на тотальне зросійщення теренів України. Книжки українською мовою у її фондах станом на 1917 р. налічувалося лише 0,4% від загального обсягу.

У рамках курсу на українізацію КМПБ, попри опір Київської міської управи, якій формально підпорядковувалася книгозбірня, у закладі запроваджувалося справочинство державною, тобто українською мовою, велася робота зі створення відділу українознавства. Задля прискореного створення відділу кадровий склад КМПБ з 1 серпня 1917 р. (на посаді другого помічника бібліотекаря, тобто керівника книгозбірні) посилив М. Шраг (1894–1970) – один з найактивніших діячів українського державницького руху, заступник голови УЦР М. Грушевського, однокласник і однокурсник Ю. Меженка, згодом дипломат, економіст-теоретик, доктор економічних наук. Посильну участь в українізації книгозбірні приймав також С. Сірополко, який мав у КМПБ службове помешкання (як член Київської міської управи).

За умови відсутності сформованої системи обліку, концентрації та розподілу всієї друкованої продукції, увага працівників Б.-а. в. зосереджувалася й на питаннях реєстрації творів друку, незалежно від їх обсягів і змісту з метою їх збереження для майбутніх поколінь і наукових студій. 28 жовтня 1917 р. Б.-а. в. розповсюдив заклик до видавництв на теренах УНР з проханням  «надсилати до відділу по 5 примірників друкованої продукції, зокрема книги, брошури, оголошення, афіші, рекламні й агітаційні листки, фотографії, карти для створення бібліотеки-архіву» (тобто прообразу майбутньої Книжкової палати України).

Паралельно, у руслі реалізації завдань з формування Української національної бібліотеки України (УНБ),  на початку листопада 1917 р. працівниками Б.-а. в. був розроблений «Законопроєкт про обов’язкову надсилку друкарнями всіх видань», згідно з яким два обов’язкових примірники кожного видання (будь-якою мовою) мали надходити до УНБ. Таким чином, закладалися підвалини комплектування головної бібліотеки України та започатковувалися правові основи функціонування державної бібліографічної реєстрації всіх друків в Україні як незалежній державі.

Для вирішення численних організаційних питань зі створення НБУ було засновано  спеціальну «Комісію по утворенню Української національної бібліотеки». До її складу увійшли 10 осіб: від міністерств УЦР – по одному представнику і від Б.-а. в. – Ю. Меженко та В. Дем’янчук. Членами комісії було укладено лаконічний «Проєкт Закону про утворення Української Національної Бібліотеки», який складався з 6 параграфів. Національна бібліотека, створювана на базі КМПБ, мала підпорядковуватися Міністерству народної освіти УНР; для першочергових потреб нової бібліотеки (комплектування, збільшення штатів) пропонувалося виділяти не менше 200 000 крб.

Обговорення цього законопроєкту відбувалося публічно, із залученням представників  багатьох установ і організацій. У квітні 1918 р. комісія збиралася 5 разів; унаслідок доопрацювання назву підсумкового документа було відкориговано («Законопроєкт про утворення Української національної бібліотеки»), як і всі 6 параграфів, що набули конкретизованіших формулювань. Статут та штати УНБ мала затверджувати УЦР за поданням Б.-а. в.

Водночас було розроблено «Проєкт Статуту про Відділ дитячих книжок при Українській Національній Бібліотеці», в якому окреслено функції та завдання цього підрозділу УНБ.  За задумом розробників документа, вони мали полягати у збирання, зберіганні та використанні книжок, адресованих дитячій аудиторії, веденні науково-дослідної роботи з організації читання дітей, дитячого письменства, впливі на формування книговидавничого репертуару дитячої книжки.  Така увага до дітей за тогочасних складних умов свідчить про розуміння працівниками Б.-а. в. важливості дитячого читання у формуванні свідомої молодої генерації України.

До Київської міської управи, як  власника КМПБ, 27 квітня було направлено відповідне звернення про створення змішаної комісії для обговорення практичних кроків з тимчасового розміщення УНБ у будівлі КМПБ (з часом передбачалося збудувати для УНБ окрему споруду). Однак через день УЦР було усунуто від влади унаслідок гетьманського перевороту і засідання змішаної комісії, яка мала зібратися 9 травня, не відбулося.

В умовах  загального хаосу і дезорганізації, економічних проблем, протистояння різних політичних і військових сил для працівників Б.-а. в. актуальним завданням було з’ясування об’єктивної картини справ щодо наявних бібліотечних і архівних ресурсів на всіх теренах, на які поширювалася влада УЦР. Тому вони застосовували у своїй роботі й соціологічні методи. Так, було підготовлено й розіслано в різні регіони  анкету (опитувальник) з метою вивчення стану справ у бібліотечній сфері України, з прицілом використання отриманих відомостей для широких узагальнень і  скликання Всеукраїнського бібліотечного з’їзду. Опитувальник складався з 7-ми розділів з виразною увагою на українізації, які включали: загальні відомості про конкретну бібліотеку та її форму власності; фонди (особливо детально мали розкриватися україномовні друки в них); бібліотечні кадри, їх обізнаність з українськими видавництвами та виданнями; склад читачів та їх інтереси, попит на українську книжку; умови фінансування книгозбірні; мережа бібліотек у даній місцевості; бібліотечна освіта, якою вона має бути і які дисципліни бажано викладати на курсах бібліотекознавства.  Аналогічна, але менш деталізована анкети розроблялася і для архівної сфери та з широкого кола питань позашкільної освіти.

При Б.-а. в. створювалися також книжна секція, спеціальна бібліотека української історії, історії літератури, засновувалася читальна зала. Бібліографічна комісія у грудні 1917 р. працювала над укладанням зразкового каталогу для повітових бібліотек, а з квітня 1918 р. – над аналогічним каталогом для районних книгозбірень, задля полегшення праці бібліотекарів у доборі українських книжок у доукомплектуванні фондів. У планах комісії було також започаткування бібліографічного часопису для інформування книгозбірень про нові видання.

Під керівництвом Б.-а. в. розпочиналася реалізація перспективної, національно-орієнтованої програми реформування архівної справи. Особлива увага приділялась збереженню та охороні архівних документів, у т. ч. приватних архівних i книжкових колекцій; повернення українських архівів з-за кордону, зокрема, йшлося про відстоювання невід’ємного права України на повернення примусово вивезених у Росію за наказом царського уряду архівних документів; створення зведеного реєстру архівної спадщини; заснування Українського національного архіву – установи європейського рівня; надання вченим архівним комісіям статусу державних установ зі збільшенням штату та покладання на них функцій контролю за станом діловодства у місцевих установах і організаціях; формування мережі нових архівних установ і підтримка діючих; започаткування системи підготовки фахівців архівної справи тощо.

Діяльність Б.-а. в. під керівництвом О. Грушевського припинилася у кінці квітня 1918 р., з приходом до влади гетьмана П. Скоропадського. Натомість з червня 1918 р. розпочав діяльність Архівно-бібліотечний відділ Головного управління у справах мистецтв та національної культури при Міністерстві народної освіти  очолюваний В. Модзалевським.

Попри короткий (8 місяців) час функціонування Б.-а. в., перерви в її діяльності, викликані воєнними діями і обмежені можливості впливу на деякі інституції, його працівники зуміли закласти основи реалізації широкого кола пріоритетних наукових і практичних завдань, пов’язаних з нагальними потребами функціонування бібліотечних і архівних установ у складний початковий період українського державотворення: від виявлення та інвентаризації бібліотечних фондів і архівних документів, встановлення й охорони державної власності на них, книгозабезпечення бібліотек українськими друками до розбудови національних систем державних бібліотек і архівів, організаційного й наукового забезпечення цих процесів.

Грушевський О. Бібліотечні справи / О. Грушевський // Шлях. – 1919. – № 1. – С. 78–81.

Ківшар Т. І. Український книжковий рух як історичне явище (1917–1923 рр.) / Таїсія Ківшар ; Центр пам’яткознавства НАН України та Укр. т-ва охорони пам’яток історії та культури, Київ. держ. ін-т культури ; [відп. ред. В. М. Даниленко]. – Київ : Логос, 1996. – 329 с.

Матяш І. Перший голова Бібліотечно-архівного відділу : до 120-ліття від ня народження О. С. Грушевського / Ірина Матяш // Студії з архівної справи та документознавства. – 1997. – Т. 2. – С. 104–110.

Зворський С. Л. Діяльність Бібліотечно-архівного відділу по створенню Національної бібліотеки України на базі Київської міської публічної бібліотеки / Зворський С. Л. // Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань (1917–1921 рр.) : зб. наук. пр. – Київ, 1998. – С. 103–108.

Ківшар Т. І. Головні напрямки бібліотечної політики в добу української революції 1917–1921 рр. / Ківшар Т. І. // Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань 1917–1921 рр.) : зб. наук. пр. – Київ, 1998. – С. 93–99.

Новальська Т. В. Розробка методики соціологічних досліджень співробітниками Бібліотечно-архівного відділу / Новальська Т. В. // Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань (1917–1921 рр.) : зб. наук. пр. – Київ, 1998. – С. 99–102.

Приходько Л. Ф. Внесок Олександра Грушевського у розбудову бібліотечної справи Української держави у 1917–1918 рр. / Приходько Л. Ф. // Бібліотечний вісник. – 2004. – № 4. – С. 23–30.

Приходько Л. Олександр Грушевський як керівник першого державного органу управління архівною справою України і особистість / Людмила Приходько // Студії з архівної справи та документознавства. – 2007. – Т. 15. – С. 207–214.